Институт Востоковедения и Международных Отношений
ИМВО Харьковский коллегиум
Українська Русский English ??? ?? T?rk?e ??????? ???? ????? Indonesia
ukrainian russian english japan chinese turkish arabic persian indonesian
 
Авторизація
Логін:
Пароль:
Зареєструватись
Колегіум > Історія та місія інституту
Історія та місія інституту

Історія створення

Колегіум харківський відкритий в 1722 р. в Білгороді єпископом Білгородським і Обоянськім Єпіфанієм (Тіхорськім). У 1726 р. перенесений на прохання князя М.М. Голіцина до Харкова, в Покровський монастир. Затверджено в 1731 р. як слов'яно-греко-латинська школа імператрицею Ганною Іоаннівною.

З причини навчання в школі дітей духовного і світського звань, її найменовували Колегіумом. Після 1805 р. (рік відкриття в Харкові Університету ім. Каразіна) Колегіум перетворився в чисто духовну школу. У 1817 р. включений в число духовних семінарій, а в 1840 р. став іменуватися духовною семінарією. На чолі Колегіуму стояв ректор, який мав спочатку сан ігумена, а потім сан архімандрита. Він же був настоятелем Покровського монастиря.

Помічником ректора з навчально-виховної частині був префект (перейменований в 1817 р. в інспектора). Органом внутрішнього управління служила контора (перетворена в 1798 р. в правління), до складу якої входили: ректор, префект і декілька викладачів (з 1817 р. до складу правління входили: ректор, інспектор і економ). Джерела фінансування Колегіуму були різними. Навчальний корпус був копією навчального корпусу Київської академії, з деякими місцевими відмінностями. Була можливість посилати молодих людей за кордон, запрошувати вчителів з-за кордону.

Велика увага приділялася викладанню російської мови. Було введено викладання математики, історії, географії і нових мов.

Повний обсяг курсу складали: богослів'я, іфіка, філософія, історія, географія, природознавство, фізика, арифметика, геометрія, архітектура, інженерство, артилерія, геодезія, риторика, піїтіка, музика, малювання, мови: російська, слов'янська, латинська, грецька, єврейська, французька, німецька і італійська; сільске господарство й медицина.

Колегіум належав до видатних навчальних закладів 18 століття. Це було зразкове училище на Східної України, перше після Київської академії. В 1739 р. преосвященний Петро (Смеліч), архієпископ Білогородський, внаслідок епідемії, що лютувала в Харкові, перевів Колегіум в архієрейську слободу Грайворони і хотів було залишити його там назавжди, Св. Синод писав йому, що «таким знатним училищам в селах бути вельми непристойно, а найпаче від зовнішніх країн має бути не без докору».

Ректорові Колегіуму веліли носити мантію зі скрижалями і хрест, за прикладом ректора Московської академії, а також - носити панагію і вживати ріпіди. Порівняння ректора Колегіуму з ректором академії, а також за часом розширення кругу наук коллегиумського викладання послужили приводом для закріплення за Колегіумом назви Академії: його називали іноді Харківською академією або Тіхоріанською академією (за ім'ям засновника - Епіфанія Тіхорського).

Колишні вихованці Колегіуму: київські митрополити Арсеній (Могилянській) і Гаврило (Кременецкий), професори Московського університету І. Двігубській, Е. Мухін і М. Каченовській, філософ Г. Сковорода, літератори З. Пісаревській, П. Пісаревській, З. Олександрович, П. Корениций і ін.

Територіальна історія

Харківський колегіум був першим вищим навчальним закладом Лівобережної України і був попередником відкритого на початку XIX століття Університету. (Колегіум був створений в 1722 році в Білгороді єпископом Єпіфанієм Тіхорськім як школа при архієрейському будинку. До Харкова його перевели за ініціативою і при активному сприянні князя М.М. Голіцина, що був у ті роки Головнокомандуючим в Україні. Колегіум, що був всесословним навчальним закладом, повинен був, за задумом засновників, готувати молодь до різноманітної духовної і світської діяльності).

Розмістили Колегіум на подвір'ї Покровського монастиря. У двоповерховому кам'яному будинку в стилі українського бароко провели необхідні перебудови, і він прослужив Головним корпусом Колегіуму до 1850 року, а потім використовувався як консисторія. У кінці XIX століття будинок був знесений за ветхістю. На його місці в 1903 році побудували будівлю монастирських келій з трапезною, в якому в післявоєнні роки розміщався Дзержинській районний військкомат, а зараз воно повернене монастирові.

За Колегіумом закріпили нижню церкву двох'ярусного Покровського храму. На другому поверсі надвратної монастирської будівлі розмістили бібліотеку, яка до кінця XVIII століття налічувала понад дві тисячі книг різними мовами. У кількох старих хатинах, що стояли на подвір'ї, поселили неодружених викладачів (сімейні жили в місті на приватних квартирах) і іногородніх учнів, влаштували трапезну і господарські приміщення.

При Колегіумі організували початкову школу, що називалася Сиропітательним будинком або бурсою, куди приймали дітей духовенства, переважно сиріт. Пізніше стали приймати і дітей різночинців. Будинок знаходився на північній стороні нинішнього Бурсацького узвозу. Умови життя і навчання в бурсі і Колегіумі були спартанські: у класах не топили. Від холоду замерзало чорнило, і учні тримали чорнильниці за пазухою. Вихованців не забезпечували ні білизною, ні одягом, ні взуттям. Мізерною була і їжа - пісні щі, житній хліб, гречані галушки. Бажаючи хоч якось поправити своє матеріальне положення, старші учні на літніх канікулах розбридалися по селах, де їх охоче наймали вчителями до своїх дітей поміщики і заможні селяни.

Поступово бурса облаштовувалася. У 1770-1773 роках звели у дворі одноповерховий кам'яний корпус, у 1808-му - кам'яний флігель для лікарні училища.

У 1881-1885 роках комплекс духовного училища капітально реконструювали. Старі будови у дворі знесли, головний корпус добудували вглиб ділянки і надбудували з боку спуску ще один поверх у вигляді мезоніну. Фасад оформили в російсько-візантійському стилі. У такому вигляді ця будівля дійшла до наших днів.

Колегіум, який,як уже зазначалося вище, часто називали Тіхоріанською академією (за іменем засновника), набув заслуженої популярність. У програму навчання разом з богослів'ям, філософією, піїтікою, риторикою, церковнославянським, старогрецькою і латинською мовами входили тодішня російська, німецька і французька мови, історія, географія, математика, фізика. До них додалися з часом природні науки, що було особливістю Харківського колегіуму. Далеко не всі учні проходили повний курс навчання.

Богослів'я вивчали учні, які готувалися стати священниками (це були, як правило, діти духовенства). Різночинці зазвичай закінчували свою освіту філософією, не доходячи до богослів'я, і проявляли себе на різних теренах державної служби. Найбільш обдарованих вихованців після закінчення курсу посилали на стажування за кордон.

У 1768 році при Колегіумі відкрили так звані Додаткові класи, в яких розгорнулося викладання прикладних наук, - геодезії, інженерної справи, артилерії, з розширеним вивченням математики, іноземних мов. Надалі додалася інструментальна музика, танці, малюнок, живопис і архітектура. Курс був розрахований переважно на дітей дворянського звання, що готувалися до державної служби. Розклад був складений таким чином, що факультативні заняття в Додаткових класах могли відвідувати всі бажаючі. Розміщувалися Додаткові класи за межами монастиря, там, де тепер знаходиться бібліотека їм В.Г. Короленка. Додаткові класи проіснували понад 20 років, а потім їх відокремили від Колегіуму і злили із заснованим в 1789 році так званим Народним училищем.

У перші роки в Колегіумі навчалося близько 400 осіб, потім їх число зросло до 800. Зараховували, як правило, учнів, що вже здобули початкову освіту в бурсі або місцевих архієрейських школах.
Особлива увага приділялася підбору викладачів, частину яких виписували з-за кордону. Серед місцевих викладачів Колегіуму було немало високоосвічених людей, які володіли широкими пізнаннями і справжньою культурою. Особливе місце належало видатному українському філософові, просвітителеві, письменникові Г.С. Сковороді.

На жаль, діяльність Колегіуму ускладнювалася постійними тертями між церковною і урядовою адміністраціями, а також недостатністю засобів, що відпускалися на фінансування. Створення в Харкові Університету призвело до поступової реорганізації Колегіуму в першій половині XIX століття в семінарію - середній учбовий заклад чисто духовного спрямування. З 1817 року воно вважалося духовною семінарією 3-го розряду, хоча до 1840 року ще зберігало найменування Колегіуму. У 40-і роки XIX століття семінарію перевели в нову будівлю на Холодній горі (колишня Семінарська вулиця, тепер вул. Володарського, 46). У 1941 - 1945 роках будівлі були сильно зруйновані. Додаткові класи Колегіуму в 1788 році перейменували в Казенне училище, а в 1789-му приєднали до Головного народного училища, яке стали іменувати Головним слобідсько-українськім училищем.

У 1805 році воно стало Першою слобідсько-українською чоловічою гімназією, основне завдання якої полягало в підготовці учнів до вступу в Університет. А бурсу остаточно перетворили в Духовне училище, що складалося з приходського, такого, що давав початкову освіту, і повітового, що давав підготовку вищого ступеня.

Після 1917 року господарі будівлі на Бурсацькому узвозі багато разів мінялися. У неї послідовно поміщалися факультет Політпроса інституту народної освіти, потім Бібліотечний інститут (1936), Консерваторія (1943-1949), знову Бібліотечний інститут, що став в 1964 році Інститутом культури. Він і є господарем будівлі на Бурсацькому узвозі й сьогодні.

Сучасна історія

 

Місія інституту

Підготовка фахівців-сходознавців у галузі  міжнародних відносин.

Інститут є вищим навчальним закладом III рівня акредитації і здійснює підготовку бакалаврів і спеціалістів згідно з ліцензією та сертифікатом про акредитацію Державної Акредитаційної Комісії Міносвіти і науки України.

Ліцензія серії АВ № 443207 від 28.01.2009
Сертифікат про акредитацію серії Н І-ІІІ № 216681 від 28.01.2009


Украинская Баннерная Сеть
© ІСМВ "Харківський колегіум", 2008. Всі права захищені.